«...Хто працює – той шукає засоби,

                                           а хто не хоче працювати – причини...»

                                                       (вчительська скарбничка)

Не можливо розпочинати розмову про презентований нами віртуальний проект на ювілейному п’ятому методичному фестивалі «Застосування нових технологій на уроках фізики та астрономії», що відбувся 7 – 8 грудня 2006 року на базі методичного кабінету з викладання фізики РОІППО, без всебічного аналізу діяльності та підходів до роботи самих учасників та виконавців даного проекту.

   Зрозуміло, що мова піде не про особливо обдарованих та занадто талановитих молодих людей, які з тих чи інших причин обрали на перший погляд сьогодні звичайну професію вчителя. Але не треба відкидати насамперед те, що вчительський шлях не розпочинається з дня вручення диплома, ні з першої активної практики в школі, а саме з тієї субстанції, яка оточувала нас в той час – час нашої юності. Так, не дивуйтеся, все те, що оточує молодих людей сьогодні – це життя, яке пронизує всі грані формування майбутньої особистості й закладає основи для майбутнього розвитку в певній сфері діяльності, яку, можливо, правильно обере ця молода людина.

Нас формувало колишнє «тоталітарне суспільство», де було соромно не працювати, а заробляти великі швидкі гроші було взагалі ганебним... А що вчителі? Вчителі були авангардом передової науки, повага до яких не формувалася пустими твердженнями, а щиро підтримувалася суспільством, пропагандою та державою.

Тому обираючи професію вчителя, я не йшов на поводу у популістичних ідей чи за компанію, мені подобався сам образ стилю того життя вчителя та відношення до них інших людей. Хочу зразу випередити вашу хибну сьогоднішню думку, яка можливо виникла після прочитаного, ми тоді не прагнули потрапити у вирій такої пошани, а мріяли чесно її заслужити. Зрозуміло з огляду на сьогоднішній стан в освіті, та в загалі у нашому повсякденному житті, я б ніколи не почав би розмови про цю виснажливу працю незахищених до кінця державою людей...

 
« ...Любов від учнів не можна виховати,

                                    її можна лише заслужити...»

                        (власне бачення, з досвіду роботи…)

Сьогодні я можу сказати відверто про те, що саме той стан душі моєї, сформований ще на при кінці 80-х років Радянською освітою, дав змогу пронести те чисте тепло до вивчення точних наук. Без додаткової вигоди, лише заради науки. Постійно згадуючи ту ауру навколо нас, яку створювала вчительська громада того часу, я плекав сили на подолання тимчасових утруднень в матеріальній базі школи, заздрість колег або їх зневага до моїх ідей не зупиняла мене. Можливо це було дуже важко, та не так потрібно, але саме це гріло мою надію на те, що це комусь знадобиться. Кажуть, що пекар дізнається про результати своєї праці, коли хтось скуштує його хліб, а вчитель – лише коли промайне багато років... Ні, це зовсім не так! Треба постійно моніторити ситуацію навколо себе, адекватно без зайвої гордості за тимчасові успіхи, планувати роботу по саморозвитку власних якостей та вмінь. Треба бути цікавим завжди. Багато хто пропагує різні методи зацікавлення уваги на вивченому матеріалі, але не всі розуміють, що ці методи можна трансформувати в залежності від обставин життя на даний момент часу. Так, ми вступили в еру демократичних відносин, тому нічого поганого не буде в тому, що учні знатимуть всю вашу систему роботи: від порядку підготовки до уроку до способу контролю якості вивчення нового матеріалу. Так так, вони знатимуть все про Вас, але й для їхнього обману не залишається місця. Учень знає на перед умови оцінювання на певний бал та обирає власний шлях для його отримання. Звісно таку систему взаємовідносин не можливо сформувати за рік – два, але наполегливо йти до неї потрібно. Як результат, непомітно довіра класу поступово переростає в повагу до вчителя, а розуміння учнями цінності власних досягнень на фоні минулих не успіхів може викликати тендітний зв’язок до таких вже забутих категорій, як любов до спільної роботи...

тоді це правильний шлях...»

(з власної ідеології)

  Дійсно, проблема приходить до людини саме тоді, коли вона її може розв’язати. Саме це треба брати за основу творчому вчителю, який прагне всебічного самовдосконалення. Скільки сьогодні молодих, ще не розкритих талановитих вчителів згасають відразу після того, як переступають поріг майбутньої рідної домівки – школи. А скільки наслухавшись від старших колег на практиці в школі, згасають ще раніше... Не можна ганьбити власну справу, десятиліттями працювати й бути не задоволеним роботою. Негатив думок на  превеликий жаль не притягує позитивне ставлення до освіти сьогодні, це не є правилом притягання різнойменних зарядів. Треба завжди шукати вихід з положення, так не вистачає електронаборів на уроках трудового навчання по вивченню колекторного двигуна, домовтесь про заняття в кабінеті фізики. Це буде і екскурсією в майбутнє для 5 – го класу, й профорієнтація та розширення кругозору, так там й столи для таких робіт найкраще пристосовані саме для колективної роботи, а не для фронтальної (типу, я показую, а ви замальовуєте...). А забута нами давно підрядна форма роботи, коли сильніший учень не дає списувати слабшому, а допомагає разом з ним виконати складне завдання без вчителя (пригадуєте Макаренка?). Так звісно, не можна знайти багато таких учнів, але створити умови для їх сформування можливо. Головне довіряти учням, як собі. Зрозуміло, що коли відбувається така не здача погано вивченого матеріалу одним учнем разом зі своїм наставником, то йому якщо і не так моторошно, як буде більше соромно за своє не знання перед однолітками. Тоді обов’язково треба наголошувати на тому, оцінка  є одна на двох за спільну старанність.  Тоді формується навколо учнів окрема незалежна від вчителя педагогічна система, яка змушує останніх прагнути пошуку виходу з утруднень в потрібному для вчителя руслі. Допомагаючи слабшим, середній учень власною самоосвітою набуває вищого рівня знань для себе, бо опиняється в ситуації, яка потребує постійного пошуку правильних відповідей на запитання вже давно з’ясованих власне для себе. Так ніби відбувається розподіл центрів уваги вчителя на окремі під центри (сильніших учнів класу), а постійний моніторинг стану речей дозволяє бути постійно в курсі справи, в тому чи іншому класі. Працюючи за такою системою в гуманітарних класах, можна зосередити увагу на способах само вивчення навчального матеріалу та опосередковано підвести самих учнів до цікавих сторінок власне вашого матеріалу, тому їм стане цікаво вчитися заради самого процесу отримання знань.

Звісно, все це вимагає неабиякої віддачі від самого викладача,  величезних фізичних, розумових та можливо, матеріальних затрат. Ну що поробиш, кругом потрібні кошти... Але затрати на початковій стадії окупаються згодом, коли система такої вашої моніторингової педагогічної діяльності підтримується самими учнями, тоді конфлікти які виникають під час виявлення результатів оцінювання знань, тушуються власне однолітками учня з ретельним поясненням помилок. Вчителю лише залишається заспокоювати такого учня і корегувати шляхи самоосвіти, а не оправдовуватися за кожний виставлений бал. Що ж підтримує власне існування цієї педагогічної системи в автономному режимі роботи, ще й постійним самоконтролем та рейтинговим самоаналізом її самими учнями? Тільки одне та перевірене часом – засоби навчання! Так, підбір засобів навчання потрібен постійно. Тільки найбільш вдалі, перевірені часом, стануть основою для формування тих стимуляторів саморозвитку особистості, які постійно будуть подразнювати розум, не залишаючи йому а ні на хвилину в спокої.

та не шукай собі щось інше..».

( Філіас Фогг – герой одного роману Жуля Верна)

 
  Від нас постійно вимагають нових форм та методів викладання предмету, це добре. Але скажіть мені будь-ласка, чи це не нагадує вам це винахід колеса заново? Хтось заперечить, а хтось погодиться зі мною, але всі вони використовують багато часу на пошук. Особисто я в міру «ледачий», коли помічаю поряд системи діяльності інших, які можуть стати в пригоді. Якщо учень хоче, але не може? Силою вкласти ці знання йому в голову? Ні, знайти інший підхід або інших людей, які знайдуть до нього підхід через цікаві для нього справи. Так в пригоді стала поряд з нашою школою станція юних техніків, екскурсії до неї виявили зацікавленість саме у слабких учнів. Кожен хоче реалізувати себе нехай в малому, але власними силами. Так влаштована людина, можливо це егоїзм, але чому його не використати. Ось тут питання умов плавання тіл не є вже складним для цього учня, а пружність матеріалів, знання креслення взагалі стає безцінним. Так поступово до громади сильних та встигаючих учнів підтягуються слабкі, яким вже стає соромно перед сютівцями залишатися серед невстигаючих. А якщо не маю СЮТ біля вас, що робити? Створити власну! Є багато посібників по виготовленню саморобних приладів та наочних посібників, не треба витрачати лише власний вільний час, потрібно залучити самого учня. Виготовлений самотужки учнями прилад в позаурочний час дає змогу не тільки звільнити руки вчителя, а ще призначити його в ролі керівника проекту (одночасно їх може бути декілька та по різним темам). Для захисту присвятіть окрему позаурочну конференцію, та коли однокласники будуть знати що успіх проекту залежить від рейтингового голосування – не вистачить вільних стільців в класі. Проектом також може бути демонстраційний експеримент чи лабораторна робота, час проведення якої та обсяг приладів не дозволив Вам її провести під час заняття, а з вуст звичайних учнів вона стане більш зрозумілою та більш цікавою (зрозуміло не можна не перевірити результати до конференції разом з учасниками, дрібні помилки роблять усі, а це може відбити бажання участі в подальших подібних заходах). Зрозуміло винагородою може стати не тільки патент з підписом керівника закладу на виготовлення школи (що звісно ще вище підніме авторитет школи в очах учнів), а заслужений додатковий бал до семестрової оцінки.  Звісно, неможливо перекладати все на плечі вихованців. По-перше не завжди вчасно вони можуть виконати проект, необхідний для навчання. А по-друге, потрібно теж дивувати учнів на уроках власними наробками. Сьогодні багато є книжок для дітей серії «Зроби сам!», одну з яких «Космос» я взяв за основу для виготовлення наочностей. Модель сонячної системи чітко показує швидкість руху планет, за одиницю виміру часу взято один земний рік та його дванадцять місяців. Тоді конфігурація планет стає більш зрозумілішою. Але за планети я не брав окремі кольорові кульки (як на те радять автори посібника), а наступні моделі планет, яка не тільки символізує їх положення, а й показує саму будову планети. Така модель планети може стати приводом для низки запитань учневі, який тримаючи її в руках зможе розповісти про її будову. Отже коли учні тільки починають працювати зі мною, вони не тільки дізнаються про те, як вони будуть працювати, та як їх будуть опитувати. Сумніви при відповіді передбачають додаткові запитання від експертів – це принцип «снігового кому», який чіпляючись за нестійкий сніг (слабкі відповіді) обростає новими запитаннями. Учень сам заганяє себе сам у глухий кут невірними відповідями, тому супротив оцінці зменшується, проте зростає розуміння недоліків в власних знаннях.

(з власних спостережень за життям)

Нарешті настає мить, коли можна «розслабиться»: учні самі шукають підходи до вдосконалення власного рівня знань, система оцінювання не спричиняє конфліктів (навпаки, стимулює до самопідготовки до майбутньої контрольної роботи), створення нових матеріальних наочних посібників не викликає великих матеріальних та фізичних затрат. Про що ще мріяти вчителю?.. Про новітні технології, так! Ще в 2000 – му  році при управлінні освіти була створена творча група по формуванню бази відео матеріалів, які б допомагали більш глибоко й цікаво проводити навчання. На меті було бажання створити базу відеозаписів нестандартних дослідів чи таких, які не всі можуть виконати за браком обладнання. Тоді ми використовували принцип накопичення робочого матеріалу. Саме в цей період демонструвався фільм французького телеканалу «Всі на орбіту». Матеріал змістовний, але не поділений по темам. Чи то брак часу, чи недостатньо знань техніки. Але ці матеріали так і не тули реалізовані у самодостатній посібник. Навіть після оцифрованого запису відео на комп’ютері не давали відповіді для розв’язання проблеми. Постійний пошук різних способів обробки відео за допомогою оргтехніки зводив нас з різними людьми, та лише у 2004 році ми знайшли рішення в пункті меню «Пуск», серед стандартних програм був «Movie Maker» як складова частина програмного забезпечення Windows XP. Ця стандартна програма не тільки дозволила нам порізати фільм на потрібні епізоди, але й додавати необхідні коментарі чи запитання у вибраному моменті фільму. Взагалі, на мою думку, кожний поважаючий себе вчитель фізики та астрономії, повинен не тільки володіти певними азами роботи на ПЕОМ, але й цікавиться додатковими можливостями сервісних та спеціальних програм. Так Movie Maker не «бачить» певні формати відео, тому ще потрібно мати декодер для перетворення в потрібний формат. Вкінці всього переліченого потрібна віртуальна студія, яка запише всі нові фільми у форматі DVD та створить відповідне меню для зручного користування. Чому на DVD? Тому що, не мені Вам розповідати про достатню наявність комп’ютерів в кабінетах фізики міста. Не завжди цілий клас є можливість завести в комп’ютерний кабінет. Але придбати на школу один DVD – програвач завжди є можливість. Тому виходячи з вище сказано, можлива Вам стало зрозуміло, що це не всі ідеї, реалізацією яких ми займаємося. Нас теж цікавить ваша думка з цього приводу та чекаємо відгуків до редакції журналу.

вчитель природознавства та фізики,

         астрономії Рівненського НВК «Колегіум»,

                                                 О. Гончаров